КРЕДИТОРСЬКА ЗАБОРГОВАНІСТЬ НА ПОЧАТОК РОКУ

 В умовах дефіциту бюджетів різних рівнів нашої країни особливим показником ефективності діяльності бюджетної установи є заборгованість – причому як кредиторська, так і дебіторська. В останні роки уповноваженими органами державної влади затверджується велика кількість нормативних документів з питань регулювання розмірів кредиторської і дебіторської заборгованості бюджетних установ. Адже наявність кредиторської заборгованості може свідчити про нецільове використання коштів бюджету відповідного рівня, до якого призвело перевищення фактичних видатків над кошторисними призначеннями. Дебіторська заборгованість, у свою чергу, означає відволікання коштів бюджету, що також може бути нецільовим використанням.

Проблема заборгованості в бюджетних установах постала перед нашою країною, яка прагне економічної стабільності та розвитку. Умовою запобігання заборгованості є дотримання суворих бюджетних обмежень із застосуванням засобів фінансової дисципліни.

В процесі виконання бюджету в бюджетних установах виникають господарські відносини з постачальниками товарів, виконавцями робіт та надавачами послуг. Щоб здійснювати видатки та платежі за ними, розпоряднику бюджетних коштів необхідно взяти бюджетні зобов’язання.

Бюджетне зобов’язання — це будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому (пп.7 п.1 ст.2 Бюджетного Кодексу України) (надалі Кодекс).

Основні причини, що впливають на утворення кредиторської заборгованості як по державному, так і по місцевих бюджетах:

— нереальний бюджет, де відсутні кошти в обсязі, достатньому для досягнення цілей та завдань поточної політики. Внаслідок цього бюджетні установи намагаються досягти своїх цілей, порушуючи передбачені асигнування;

— система нормованого розподілу коштів;

— слабка фінансова дисципліна розпорядників бюджетних коштів та відсутність системного внутрішнього контролю, які призводять до відволікання бюджетних коштів і недостовірності облікових даних;

— недостатність моніторингу та недосконалість форм фінансової звітності стосовно заборгованостей, що перешкоджає ефективному управлінню бюджетними коштами.

Причинами утворення кредиторської заборгованості є неповне фінансування установ, а також прийняття зобов’язань в обсягах, які перевищують доведені бюджетні призначення (в тому числі через затвердження бюджетних асигнувань менше фактичної потреби на утримання установи).

На утворення кредиторської заборгованості впливають такі фактори, як:

— обмеженість дохідної частини бюджетів усіх рівнів, внаслідок чого неповно враховано потреби в коштах при затвердженні кошторисів;

— недосконале планування, що призводить до затвердження у кошторисах доходів і видатків необ’єктивних показників;

— невиконання дохідної частини бюджетів, що зумовлює неповне направлення асигнувань бюджетним установам у порівнянні з обсягом затверджених їм призначень.

Відповідно до ст.48 Кодексу розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов’язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, установлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов’язань минулих років, узятих на облік органами, що
здійснюють  казначейське  обслуговування  бюджетних  коштів. Отже, при фінансуванні бюджетної установи в розмірі 100 % кошторисних призначень кредиторської заборгованості на кінець року в обліку бути не повинно.

Обсяг бюджетних зобов’язань, узятих установою протягом року, має забезпечити зменшення рівня заборгованості за бюджетними зобов’язаннями минулих періодів та недопущення виникнення заборгованості за бюджетними зобов’язаннями в поточному році.

Однак трапляються випадки, коли установа не отримує асигнувань із затверджених у кошторисі загального фонду, унаслідок чого утворюється кредиторська заборгованість, на погашення якої немає коштів. Вирішити таку проблему можна, сплативши кредиторську заборгованість, яка виникла за загальним фондом, коштами спеціального фонду. Адже ч.9 ст.51 Кодексу передбачено спрямування коштів спеціального фонду на заходи, необхідні для виконання основних функцій установи, але не забезпечені коштами загального фонду бюджету.

Крім того, таке погашення можливе в разі якщо заборгованість виникла за загальним фондом у минулих роках і її погашення було передбачене в кошторисі спеціального фонду при плануванні видатків на поточний рік (ст.23 Порядку, затвердженого постановою КМУ від 28.02.2002 року №228, далі – Порядок №228).

Якщо бюджетною установою було прийнято рішення про погашення заборгованості загального фонду коштами спеціального фонду та внесено зміни до кошторису спеціального фонду, то відповідно до п.23 Порядку №228 коригуються обсяги взятих бюджетних зобов’язань за загальним фондом для проведення видатків із цих зобов’язань за спеціальним фондом.

Для цього установа подає до органу Казначейства реєстр бюджетних зобов’язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів та реєстр бюджетних фінансових зобов’язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів одночасно за загальним та спеціальним фондами. Форми цих реєстрів наведено в додатках 1 та 2 до Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов’язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Мінфіну від 02.03.2012 року №309 (надалі Порядок). Суми бюджетних зобов’язань та бюджетних фінансових зобов’язань, які будуть сплачені за рахунок коштів спеціального фонду, у реєстрах за загальним фондом проставляються з мінусом та вносяться до реєстрів за спеціальним фондом.

Операції зі сплати кредиторської заборгованості загального фонду за рахунок коштів спеціального фонду відображаються в бухгалтерському обліку відповідно до Інструкції про кореспонденцію субрахунків бухгалтерського обліку для відображення основних господарських операцій бюджетних установ, затвердженої наказом Держказначейства від 10.07.2000 року №61.

В даний час,  коли Україну охоплює криза платежів, коли дебіторсько-кредиторська заборгованість організацій та установ досягла величезних сум,  проведення аудиту дебіторсько-кредиторської заборгованості має велику актуальність,  оскільки  це  стимулює до більш ретельного і регулярного проведення інвентаризації дебіторсько-кредиторської заборгованості,   до  активного проведення заходів щодо стягнення заборгованості з  неплатників через арбітраж.

У наш час однією з актуальних проблем є облік кредиторської заборгованості в бюджетних установах. Заборгованість, як дебіторська, так і кредиторська, є негативним чинником у роботі установ. Характерною особливістю фінансово-господарської діяльності бюджетних установ є те, що всі вони, як правило, фінансуються за рахунок коштів різних бюджетів. Витрати, необхідні для здійснення статутної діяльності бюджетних установ, відображаються у кошторисі, що є основним плановим документом, який надає повноваження бюджетній установі щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій для досягнення цілей.

У бухгалтерському обліку виникнення зобов’язань однієї сторони перед іншою відображається після здійснення однією зі сторін дій, передбачених у договорі. Виникнення заборгованості пов’язане з тим, що майже ніколи не збігаються моменти виконання зустрічних зобов’язань. Як наслідок, в однієї сторони у складі господарських засобів виникає актив у вигляді дебіторської заборгованості, а в іншої – зобов’язання погасити цю заборгованість перед кредитором.

Основними нормативами щодо формування та обліку кредиторської заборгованості є Порядок складання фінансової та бюджетної звітності розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів, затверджений наказом Мінфіна від 24.01.12 року №44 (кожного року затверджується окремий наказ) та Порядок. Загальновідомо, що організація обліку у бюджетних установах не регламентується діючими Стандартами (Положеннями) бухгалтерського обліку. Тому, при розгляді сучасного стану бухгалтерського обліку кредиторської заборгованості слід керуватися нормативними актами, що регламентують засади облікової політики у бюджетних установах.
Згідно з п.2.1 Порядку обсяг бюджетних зобов’язань, узятих установою протягом бюджетного періоду, повинен забезпечити зменшення рівня заборгованості за бюджетними зобов’язаннями минулих періодів та недопущення виникнення заборгованості за бюджетними зобов’язаннями в поточному році .

Як показала практика, одержувач на початку року ще не має встановлених бюджетних асигнувань і тому не може переєструвати свою минулорічну заборгованість на початок року. Тому дані у звіті про заборгованість за бюджетними коштами не співпадають із звітними даними одержувача бюджетних коштів.

Також досі відкрите питання щодо відображення простроченої кредиторської заборгованості за коштами загального фонду у формі 7 “Звіт про заборгованість за бюджетними коштами”.
Фактично, заборгованість можна вважати простроченою, бо виникла вона в попередньому місяці (прострочена заборгованість – це заборгованість, що виникає на 30-й день після закінчення терміну обов’язкового платежу згідно з укладеними договорами, або якщо дата платежу  не
визначена після виписування рахунку на оплату).
Однак розпорядники воліють не показувати її під час складання звітності. Адже за наявності простроченої кредиторської заборгованості із грошового забезпечення розпорядники в межах бюджетних асигнувань за загальним фондом не вправі брати бюджетні зобов’язання та здійснювати платежі, пов’язані з функціонуванням бюджетних установ, окрім захищених видатків, до її погашення.

Згідно з п. 2.14 Порядку у міру прийняття рішень розпорядником бюджетних коштів про погашення бюджетних зобов’язань та бюджетних фінансових зобов’язань, які залишились не погашеними на кінець минулого бюджетного періоду, розпорядники бюджетних коштів здійснюють реєстрацію таких бюджетних зобов’язань та бюджетних фінансових зобов’язань у поточному бюджетному періоді шляхом подання реєстру та/або Реєстру фінансових зобов’язань і відповідних підтвердних документів. Реєстрація бюджетних фінансових зобов’язань за загальним фондом, які залишились не погашеними на кінець минулого бюджетного періоду (бюджетної кредиторської заборгованості), за бюджетними програмами, за якими відсутні бюджетні асигнування у поточному бюджетному періоді, здійснюється після прийняття рішення головним розпорядником бюджетних коштів за погодженням з Міністерством фінансів України (місцевим фінансовим органом) щодо визначення бюджетної програми, за рахунок бюджетних асигнувань якої будуть погашатись бюджетні фінансові зобов’язання, шляхом подання Реєстру та/або Реєстру фінансових зобов’язань і відповідних підтвердних документів.

Отже, наприкінці звітного року потрібно особливу увагу приділяти доцільності взяття бюджетних фінансових зобов’язань та впорядкуванню кредиторської заборгованості на кінець року. Також одержувачі повинні брати бюджетні фінансові зобов’язання лише в межах коштів, що надійшли на їхні рахунки з бюджету.

Єрьоміна Олена